Авторка – Олександра Шевченко

«Стару ФЕМ-плитку, яку демонтували у рамках капремонту з набережної Незалежності в Ужгороді, використають у Боздоському парку: нею вимостять фестивальну алею», – інформує Ужгородська міська рада. Офіційна сторінка.

➡ Приїхали! Невже ніхто не бачив нормальні парки в Данії чи Франції, або ж сусідніх Польщі чи Словаччині? Чому не можна використати утрамбовані дрібні камінці, або ж додати до них спеціальний поліуретановий наповнювач, який робить покриття міцним і в той же час пропускає дощову воду?

➡ «Фестивальну алею»… А колись це була «прогулянкова алея», «відпочинкова алея», «спортивна алея». Цікаво, що 10 років тому, коли вона була занедбаною і в болоті, потрібною стала лише ужгородським петанкістам. Коли постало питання куди запрошувати спортсменів на міжнародні турніри, своїми силами/коштами кілька разів на рік вручну розкидували дрібне каміння, грабали від листя, чистили від опалого гілля після буревіїв.

➡ Всього кілька змагань на рік, а в інший час ужгородці насолоджувалися чистою прогулянковою алеєю.

І ось коли за 7 років вона набула привабливого вигляду у одному з кабінетів Міської ради визріла їдея: «А давайте там фестивалі проводити! О! А щоб було ще веселіше давайте скажемо петанкістам за тиждень до їх міжнародного турніру!». І пофіг, що в 2016 році на «Сакуру» більше 100 спортсменів з 13 країн вже взяли квитки і забронювали житло.

Далі пишу просто для себе…

Ці змагання мені запам’ятаються надовго. Саме в цей період у мене була важка пневмонія. І коли ти однією ногою висиш на тому світі, інша була змушена йти знайомитися з сумнозвісним мером. Кілька тижнів антибіотиків – і ти вже, як старенька бабця, ледве долаєш сходи мерії, щоб видертися на третій поверх. Сидиш майже годину під кабінетом, бо у вказану він не прийшов, і думаєш, що дарма не взяла з собою ліки. І ось, коли швидко на одному диханні представляєшся (бо тобі в принципі важко говорити), у відповідь чуєш тупорилий жарт про шарики і піонерів. В цей момент ти розумієш, що дарма вночі креслила ескізи алеї, і дарма пояснюєш її потенціал. Що Чемпіонати України можуть бути в Ужгороді, що міжнародні змагання можуть вирости мало не вдвічі. А це імідж міста, це фактично туристи, які живуть, їдять, залишають кошти тут, а по поверненню додому розказують про наше місто друзям…

➡ Вже 3 роки ми не опікуємося алеєю, листя на ній гниє і все перетворюється в болото. Цьогоріч перед фестивалем туди завезли крупний щебінь. А зараз і зовсім замурують плиткою(((

➡ Вдячна, якщо хтось дочитав до цього місця. З огляду на те, що коїться в місті і з більш важливими об’єктами, я розумію, що тут можна лише написати R.I.P та відпустити. Просто хочу, щоб фейсбук мені щороку нагадував ЧОМУ САМЕ я поки не буду грати за Ужгород на чемпіонатах світу, Європи та України. І так, я більше не президент федерації, але як спортсмен і ужгородка хочу залишити цю думку і кілька фото на згадку тут.

Джерело

 

Ярлыки общества

Автор – Bat a Voice

Сейчас, я уже перестала стыдиться этого клейма поставленного на нас тут. А по началу, это меня так угнетало, казалось, что мы хуже прокаженных. Меня даже на работу не брали, как только узнавали, что прописка донецкая.

4 сходини вниз, довжиною у 20 років

 

Автор – Олександра Писарева

Прогулюючись сонячним осіннім днем по проспекту Чернівців, я завітала до офісу своєї колеги, з якою ми  разом проводимо благодійні заходи та родинні фестивалі. Пані Софія Бурденюк була учасницею нашого семінару з адвокації.

Блоги Марианны

Автор – Марианна Смбатян

4.09

Еще одна страничка моей жизни с колесами! :) На этот раз хочу рассказать о масштабном событии, прошедшем в нашем чудесном городе Запорожье. В эти выходные два дня у нас проходил крупный фестиваль этнической музыки Khortytsia Freedom. Фестиваль проходил одновременно сразу на двух сценах, расположенных в парке Металлургов. Как большой любитель фолк-рок музыки, я около месяца ждала этого фестиваля и зазывала на него друзей.

Якщо є жертва, то обов’язково повинен з’явитися тиран

Автор – Ганна Панфілова

Якщо є жертва, то обов’язково повинен з’явитися тиран.

Почула цю фразу випадково, спочатку відреагувала дещо емоційно. Що? Та ні, неправда. Я ні в чому не винна, це тільки він, все він. Після наступного питання:  «Скільки років Ви терпіли насилля над собою і своїми дітьми?», відповісти вже не змогла, слова застрягли в горлі, а з очей котилися сльози.

TOP